- Вступна частина
На сцені ведучі (із запаленими свічками в руках).
Ведуча (з теплотою):
Шановна громадо, сьогодні ми запрошуємо вас до душевної розмови. Ми згадаємо людину, яка своїм словом лікує рани, надихає і нагадує, хто ми є. Це наш Тарас Григорович Шевченко.
Ведучий (з паузами, проникливо):
Його слово звучить так, ніби воно написане для кожного з нас. Воно закликає любити Україну, оберігати її і берегти в серці.
Ведуча:
Сьогодні ми торкнемося його поезії, мелодій, думок... Відчуймо Шевченка всією душею.
- Музична композиція
На сцену виходить місцевий ансамбль або солістка.
Виконують зворушливу пісню на слова Шевченка, "Зоре моя вечірняя".
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
Віти розпустила...
А над самою водою
Верба похилилась;
Аж по воді розіслала
Зеленії віти,
А на вітах гойдаються
Нехрещені діти.
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
- Літературно-музична композиція "Думи Кобзаря"
Сцена: "Думи мої, думи мої"
Сценічне оформлення:
- Напівтемрява, у центрі сцени стоїть жінка у білій вишиванці. Вона тримає в руках свічку, що горить.
- Ліворуч — чоловік у чумарці, в руках у нього книга. На задньому фоні — зображення нічного неба зі сріблястими зорями.
- Музика: Легка інструментальна мелодія (бандура або скрипка).
Жінка 1 (із теплотою, задумливо дивлячись на свічку):
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?
(Вона робить крок уперед, зупиняється і дивиться вдалечінь.)
Жінка 1 (із легким жалем, але спокійно):
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
(Світло змінюється, акцент переходить на чоловіка. Він робить крок уперед, зупиняється біля столу з відкритою книгою.)
Чоловік (з проникливістю, наче говорить до залу):
Бо ж не судилось їм мовчати.
Бо кожне слово — як жало,
Що правду коле й вогнем обпікає.
Вони — не пісок, що розвіється,
Вони — голос серця,
Що зливаються з землею.
(Він замислено повертає голову до жінки, мовчить кілька секунд, слухаючи мелодію.)
Жінка 1 (тихо, із сумною посмішкою):
Тарасе, твої думи — як птахи,
Що летять над землею.
Їм судилося жити…
Чоловік (підхоплює, з теплом):
...І торкатися сердець.
Тихо, але незламно.
Музика: Мелодія стає глибшою, додається легкий звук скрипки.
(Світло знову розсіюється, зображення нічного неба на задньому фоні змінюється на пейзаж із полем і хатами. Жінка і чоловік виходять на передній план.)
Закінчення сцени:
Жінка 1 (урочисто, піднімаючи свічку):
Думи твої — це наша пам’ять,
Наша сила і наша правда.
Чоловік (з проникливістю):
Твої слова — як коріння,
Що міцно тримають нас на цій землі.
Сцена: "Розрита могила"
Сценічне оформлення:
- Фон: На екрані — степ із розритою могилою, приглушене світло, що підкреслює глибокий драматизм сцени. Небо похмуре, вітер "голосячи" про забуття.
- На сцені: Жінка в темній хустці стоїть біля символічної могили (прикритий шматок землі, рушники поруч). У руках — хустка, яку вона нервово стискає.
- Музика: Тужливий мелодійний супровід на бандурі або скрипці.
Хід сцени
(Жінка 2 робить кілька кроків уперед, зупиняється біля могили. Вона нахиляється, торкаючись землі рукою.)
Жінка 2 (з болем, тихо):
Що на сторожі коло них
Поставлю слова...
(Пауза. Вона піднімає погляд у далечінь, мовби звертаючись до невидимого співрозмовника.)
Жінка 2 (голос стає трохи сильнішим, зі сльозою в голосі):
Ой, слова, слова,
Богом дані,
Людям добрим на добро,
А недобрим — на горе.
(Музика стає трохи гучнішою, додається легкий звук вітру.)
(Жінка повільно встає, піднімаючи руку в жесті заклику.)
Жінка 2 (із рішучістю, майже кричучи):
Слова — це біль, це правда,
Що розриває серця,
Це голос тих, хто вже не може кричати.
(Вона відступає на крок, оглядає могилу з сумом, наче бачить увесь біль поколінь.)
Жінка 2 (з тугою):
Ой, степ широкий... Як же болить твоє мовчання.
Це мовчання відлунює в кожному серці,
Кличе, зветься, будить.
Фон і дії:
- На екрані: Пейзаж змінюється — від степу з могилою до сцени бою, фігур людей у тіні, символізуючи жертв історії.
- Світло: Повільне затемнення, залишаючи акцент на жінці.
(Жінка знову опускається біля могили, прикладаючи руку до грудей.)
Закінчення сцени:
(Задній фон починає змінюватися на світанок.)
Жінка 2 (тихо, але з надією):
Нехай слова проростуть...
Стануть правдою,
Що буде жити і пробуджувати.
Сцена: "Мені однаково, чи буду..."
Сценічне оформлення:
- Фон: На екрані — зимовий пейзаж: засніжений степ, самотнє дерево, вітер, що жене сніг по землі.
- На сцені: Чоловік стоїть у центрі сцени, одягнений у довгу чумарку, у руках тримає зім’яту шапку. Його погляд спрямований униз, наче він поринув у роздуми.
- Праворуч від нього — жінка в темній хустці, її руки складені на грудях, наче вона в молитві.
- Музика: Тужливий перелив на бандурі (тихо звучить на задньому плані).
Хід сцени
- Чоловік починає читати (2 хвилини)
(Чоловік повільно піднімає голову і говорить, його голос звучить проникливо, наче він звертається до невидимого слухача.)
Чоловік (урочисто):
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні,
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині…
(Він робить кілька кроків уперед, стискає шапку в руках, дивиться в далечінь.)
Чоловік (із болем, трохи гучніше):
Однаковісінько мені,
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру.
- Жінка підхоплює (2 хвилини)
(Жінка повільно робить крок до чоловіка, її голос тремтить, у ньому чути біль і надію водночас.)
Жінка 1 (із сумом):
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її окраденую збудять…
(Вона простягає руки вперед, наче хоче зупинити когось невидимого.)
Жінка 1 (гучніше, із відчаєм):
Ох, не однаково мені!
(Вона опускає руки, її погляд спрямований у землю, і голос стихає.)
(Музика на бандурі стає трохи гучнішою, мелодія тужлива, нагнітає емоційність сцени.)
Чоловік (тихо, звертаючись до жінки):
Ти плачеш, сестро? Але чому?
Ти ж знаєш, що слова мають силу,
І наша правда не зникне, поки є ті,
Хто вірить у неї.
Жінка 1 (із тремтінням у голосі, дивлячись на нього):
Я плачу за Україну… За її людей…
Бо їхня байдужість може стати її загибеллю.
(Чоловік піднімає руку в жесті протесту, його голос стає гучним, урочистим.)
Чоловік:
Але слово живе! І воно буде голосом тих,
Хто не може мовчати.
Це слово стане зброєю,
Що розіб'є кайдани!
(Жінка киває йому, її обличчя змінюється, на ньому з'являється проблиск надії.)
Жінка 1 (спокійно, але твердо):
Нехай ці слова звучать у серцях кожного,
Хто живе на цій землі…
(На екрані з’являється світанок над Україною, символізуючи надію. Музика на бандурі стає світлішою, м’якою.)
Чоловік і жінка повільно залишають сцену, повертаючись до пейзажу, що змінюється на образ України без кайданів.)
Вірш "Сон" (уривок)
Жінка 2 (спокійно, ніби роздумуючи):
Село! І серце одпочине:
Село на нашій Україні —
Неначе писанка: село
Зелена річка поросла,
Цвітуть сади, біліють хати…
Чоловік (з тугою):
А там, де небо, і село!
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!
Фон: Зображення українського села: мальовниче, але поступово затемнене, символізуючи біль кріпаччини.
Жінка 1 (із силою в голосі):
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Жінка 2 (м’яко, але натхненно):
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Чоловік (урочисто, звертаючись до залу):
Ось такі думи залишив нам Кобзар. Вони лунають і сьогодні, зворушуючи наші серця, сповнюючи нас надією.
На екрані: Портрет Шевченка та пейзажі України.
Світло: Поступове затемнення, залишаючи лише портрет і запалену свічку в центрі сцени.
4.Театралізований етюд "Тарас і його Україна"
Сценічне оформлення:
- На сцені: Дерево (символ рідної землі), прикрашене рушниками.
- Портрет Тараса Шевченка в центрі, поруч — свічка.
- Задній фон: На мультимедійному екрані — краєвиди України: золоті поля, синє небо, старі хати.
- Атрибутика: Лавка, дрова, глечики, вузлик — селянські атрибути.
Дійові особи:
- Тарас Шевченко (дорослий чоловік у чумарці, з невеликою книжкою в руках).
- Україна (молода дівчина у білій вишиванці, із вінком на голові, символізує рідну землю).
- Селянин (чоловік середнього віку, в простому одязі).
- Селянка (жінка у хустці, з кошиком).
Сюжет і діалоги:
Музика: Легка інструментальна мелодія, зображення поля і неба на екрані.
На сцену виходить Тарас, зупиняється біля дерева, задумливо дивиться вдалечінь.
Тарас (сам до себе, з болем):
Як тяжко дивитися на цю землю, що спить у кайданах… Як плаче мати-Україна, забута дітьми своїми...
(З’являється Україна, лагідно підходить до Тараса.)
Діалог між Тарасом і Україною
Україна (з теплом):
Чому сумний, мій сину? Чому болить твоє серце?
Тарас (з гіркотою):
Як я можу бути спокійним, коли ти, моя рідна земле, в путах? Твої діти — в неволі, пани гноблять народ… Чи ж не болить це тобі?
Україна (сумно):
Болить… Але я живу надією, що знайдуться ті, хто зможе мене врятувати. Чи не ти той, хто підніме мій народ?
Тарас (з натхненням):
Я лише голос, що будить серця. Але моє слово летітиме, мов крила, до кожної оселі. Я буду кричати про твою правду, про твою біль…
(На сцену виходять селянин і селянка. Вони несуть кошик із хлібом, дрова. Зупиняються біля дерева.)
Селянин (до Тараса):
Доброго дня, пане. Ви знову тут сидите, думаєте?
Тарас (усміхаючись):
Думаю… А що, мій друже, ти скажеш про нашу землю?
Селянин (з сумом):
Що я можу сказати? Тяжка доля у нас… Але працюємо, тримаємось.
Селянка (з надією):
Але є слово, є правда. Ми чуємо ваші вірші, пане Тарасе. Вони гріють наші серця.
(Україна простягає руки до Тараса, у голосі її звучить сила.)
Україна:
Тарасе, твоє слово буде моєю зброєю. Пиши, кричи, пробуджуй! Твої думи — це вогонь, що знищить пітьму!
Тарас (урочисто):
Я дав клятву, що слово моє звучатиме, поки б’ється моє серце. Я бачу майбутнє: оновлену землю, вільний народ.
Селянин (до України):
Ми збережемо твій дух, наша мати-Україно. Ми навчитимемо своїх дітей шанувати слово Кобзаря.
Селянка (до Тараса):
Пишіть, пане Тарасе. Ми молимось за вас і за наше майбутнє.
(Тарас кладе руку на серце, дивиться вдалечінь.)
Тарас (з натхненням):
Я вірю, що ми поборемо. Ми станемо єдиними. І на оновленій землі не буде місця для кайданів.
(Селяни і Україна відходять убік, залишаючи Тараса на сцені одного. Він дивиться на портрет Шевченка, символічно торкаючись книги "Кобзар".)
Музика: Урочиста мелодія (бандура або оркестровий супровід).
На екрані: Пейзаж України, слова Шевченка:
"Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!"
Тарас (з натхненням, до залу):
Нехай моє слово летить до вас, друзі! Бережіть Україну!
(Поступово світло згасає, залишаючи освітленим лише портрет Шевченка і свічку.)
- Пісні на вірші Кобзаря
Ведучий (з теплом):
Тарас Шевченко не лише поет, а й джерело натхнення для музикантів. Його вірші стали основою для багатьох пісень, які передають дух його творчості. Сьогодні ми хочемо, щоб ви почули, як його слово звучить у музиці.
Ведучий (з проникливістю):
Шевченко бачив у бандуристах не лише музикантів, а й народних пророків. Їхня пісня — це голос історії, пам’ять про боротьбу за волю, роздуми про життя.
Бандурист, як орел, ширяє над долями, нагадуючи, хто ми є і звідки наше коріння.
Для вас звучить пісня "Бандуристе орле сизий".
Бандуристе, орле сизий!
Добре тобі, брате:
Маєш крила, маєш силу, |
Є коли літати. |(2)
Тепер летиш в Україну —
Тебе виглядають.
Полетів би за тобою, |
Та хто привітає. |(2)
Там повіє буйнесенький,
Як брат, заговорить;
Там в широкім полі воля; |
Там синєє море! |(2)
Полетів би, послухав би,
Заплакав би з ними...
Та ба, доля приборкала |
Меж людьми чужими. |(2)
Ведуча (із теплом):
"Думи мої, думи мої..." — ці слова, наче шепіт самого серця Кобзаря. У них — його рани і мрії, його біль за долю України і її майбутнє.
Ця пісня торкається кожного, хто хоч раз задумувався про любов до рідної землі.
Нехай ці думи звучать сьогодні і в наших серцях.
"Думи мої, думи мої..."
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, –
Де ж мені вас діти!..
В Україну ідіть, діти,
В нашу Україну,
Попідтинню сиротами,
А я – тут загину.
В Україну ідіть, діти,
В нашу Україну,
Попідтинню сиротами,
А я – тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...
Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.
Думи мої, думи мої,
6.Завершальна частина
Ведучий (з натхненням):
Слово Тараса Шевченка — це незгасне джерело сили, любові та надії. Воно завжди нагадує нам, що ми — нащадки великої культури, носії гордої історії. Його поезія — це голос нашого народу, який вічно звучатиме в серцях усіх, хто любить свою Батьківщину.
Ведуча (із теплотою):
Тарас Шевченко навчав нас бути вірними своїй землі, мріяти про краще майбутнє і берегти правду. Нехай його слово лунає завжди, передаючи нашій землі віру, надію і любов.
Пісня: "Реве та стогне Дніпр широкий"
<
- Заключне слово
Ведуча (урочисто):
Слово Кобзаря буде жити, поки жива Україна! Воно надихає нас сьогодні і завжди буде тим вогнем, що зігріває душу.
Ведучий (з пафосом):
Друзі, нехай ця пісня, як і голос Шевченка, лунає через віки, нагадуючи, хто ми є. Пам’ятаймо його заповіт і передаваймо його слово нашим дітям і внукам.
Символічне "коло єднання":
- Ведучий:
"Запрошуємо всіх стати до нашого символічного кола єднання. Запалімо свічки на честь нашого великого Кобзаря, на честь України, яку він так любив." - Учасники заходу виходять на сцену і запалюють свічки, передаючи їх глядачам. Усі формують велике коло по залу.
- Фон: Легка інструментальна мелодія (на бандурі або скрипці)
- Світло: Тьмяне, акцент на свічках і портреті Шевченка.
Фінал:
Усі учасники та глядачі разом виконують "Заповіт" тримаючи запалені свічки.
ЗАПОВІТ
<
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій.
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Музика: Завершальна мелодія, поступове згасання звуку і світла.
| Приєднані файли: |
| Реве та стогне Дніпр широкий.mp3 |
| Зоре моя вечірняя.mp3 |
| Заповіт.mp3 |
| Бандуристе орле сизий.mp3 |
| Думи мої.mp3 |
| Шевченкове слово — з серця до серця.pdf |